Освідчення
Я - патріот свого. Я люблю свою країну, місто, район, дім.. Люблю свій університет, школу. Шкода, я в садочок не ходила - мабуть, я б його також любила. Так, це не значить, що вони - найкращі, що в них нема недоліків. Є, й багато. Я їх бачу, іноді борюся, іноді, як всі, мирюся. Що звичайно погано, соромно і все таке.. але я ж теж не без недоліків 
Все це - частинка великого пазлу “Я”. А себе я ж люблю ))
Я люблю людей. Тих, що мене оточують. Бувають, звичайно, моменти, коли хочеться прибити всіх лопатою 
Але це минає. Є люди, яких полюбити не вдається - тоді я намагаюся уникнути їхнього оточення. Це ж вихід
Можливо, це якась дивакуватість, юнацький ідеалізм, максималізм.. Але мені так подобається. От уявляю собі життя людей, що ненавидять країну, в якій живуть, людей, що їх оточують, мову, що звучить звідусіль. Брр. Краще не там, де нас нема, а де ми - вдома… А наскільки хороше тут - залежить тільки від нас. “Я в цьому глибоко переконана”:)
Є ще людина, яку я кохаю більше за все на світі. Незважаючи на його вредноти, безтурботливість і те, що він до цих пір мене не привітав. Паразятина.
